Життєве кредо — бути людиною

Життєве кредо — бути людиноюОлена ПЛОТНІКОВА

Яким ви уявляєте собі справжнього лікаря? Напевне, це приємна, усміхнена жіночка з добрими очима в ретельно випрасуваному халаті. А головне те, щоб зовнішня гармонія поєднувалася зі світом її душі. Щоб у першу чергу в лікаря виникало бажання допомогти своєму пацієнтові. Мені пощастило познайомитися з такою людиною — завідуючою денним стаціонаром ДОБ № 2 Тетяною Залєвською. 
Тетянка народилась у Києві в справжній, як завжди жартували її родичі, радянській родині. Мама працювала авіаконструктором на заводі, а рідний дядько та тітки були лікарями.

Тетяна зростала разом із сестричкою в колі любові, уваги та піклування. Поза тим, дівчат з дитинства привчали йти до своєї мети, не зупиняючися на досягнутому, з вірою в свої сили.

— З дитинства я хотіла бути схожою на свого дідуся, — згадує Тетяна Дмитрівна. — Він був справжньою людиною, врівноваженою, інтелігентною. Пройшов усю війну від початку до кінця. На його долю випали голод й тяжка праця, та він не зламався. Його кредом було бути відданим Батьківщині, своїй сім’ї й любити людей. Він і нас навчив цієї любові. А ще навчив бути відданими своїй справі.

Розповідаючи про рідних людей, щасливі дитячі роки та тих, кого вже немає поруч, молодий лікар не змогла стримати хвилювання, на її очах з’явилися сльози.

Перші кроки

Тетяна завше хотіла бути лікарем. Можливо, ще не до кінця усвідомлюючи всю відповідальність та обов’язки, які у майбутньому «зваляться» на тендітні жіночі плечі, на запитання: «Ким ти хочеш стати, коли виростеш?» — вона відповідала: «Лікарем».

А оскільки Тетяна, як ви вже зрозуміли, зростала дівчинкою цілеспрямованою, то, закінчивши дев’ять класів, вступила до першого Київського медичного училища (зараз — перший Київський медичний коледж). А по закінченні його — до аlma mater українських лікарів — Національного медичного університету ім. О. Богомольця на факультет лікувальної справи.

— Роки навчання сплинули дуже швидко, — згадує Тетяна. — Мені, напевне, пощастило, що і в університеті зустрілися хороші люди — викладачі, які навчили життю, вкладали душу в мій професійний розвиток.

Наша героїня почала рано працювати, бо хотіла якнайшвидше спробувати свої сили у медичній справі: вона стала фельдшером-лаборантом у міській лікарні № 18. Тоді їй виповнилося лише 17 років.

У цій лікарні Тетяна пропрацювала аж до шостого — останнього — курсу університету. Правда, вже не фельдшером, а медичною сестрою у реанімаційному відділенні. Пересічній людині важко навіть уявити, як молода дівчина змогла цілих чотири роки пропрацювати там, де не буває «легких» хворих — і кожного дня медики змагаються зі смертю… Та наша героїня тільки всміхається у відповідь: мовляв, це ще були квіточки...

Екстремальна швидка

Тетяна Дмитрівна під час навчання в університеті вирішила стати лікарем-офтальмологом. Тож на шостому курсі наша героїня пішла працювати у міську лікарню № 1 медичною сестрою у відділення офтальмології, яке очолювала професор З. Веселовська. Та не завжди у житті буває так, як того хочеться. І сталося так, що під час розподілу на інтернатуру Тетяна не отримала «офтальмологічного» направлення — й, недовго думаючи, пішла працювати лікарем швидкої допомоги.

— Інтернатуру я закінчувала на 14-й підстанції швидкої допомоги. Пропрацювала лікарем виїзної бригади майже три роки. Звичайно, було нелегко: живеш, здавалося, від виклику до виклику й ніколи не знаєш, чи зможеш допомогти пацієнтові. Кожен день роботи на «швидкій» — це як рік життя, тільки в мініатюрі. Проте я й досі вважаю, що кожен лікар має пройти таку школу. Адже тут і справді починаєш розуміти специфіку роботи лікаря, його істинну сутність. Адже потрібно не лише бути кваліфікованим спеціалістом, а й уміти швидко реагувати на ситуацію та вчасно приймати правильне рішення.

Робота на «швидкій» принесла Тетяні загартовані нерви й безцінний досвід. Адже, на відміну від лікарні, де за складного випадку можна порадитися з колегами, коли приходиш до пацієнта додому, то залишаєшся з ним наодинці. І лише від твого рішення часто залежить життя людини.

— Якось ми приїхали на виклик до жіночки похилого віку, в якої було загострення гіпертонічної хвороби. І от поки я міряла артеріальний тиск, — згадує Тетяна, — то звернула увагу на фотографію в рамці. З’ясувалося, що то світлина родички моєї близької подруги. І так завжди: коли приїжджаєш на виклик, підсвідомо чекаєш, що хворим може виявитися хтось зі знайомих, близьких, родичів. Тож і ставитися до кожного намагаєшся, як до своїх…

Перекваліфікуватися на... залізничницю

Та довго працювати лікарем швидкої допомоги наша героїня не збиралась. Оскільки «офтальмологічна» спеціалізація вже не приваблювала Тетяну, вона вирішила перекваліфікуватися на кардіолога. Так вона й потрапила до ДОБ № 2. На базі лікарні функціонувала кафедра кардіології медичного університету, де пані Залєвська й проходила навчання в клінічній ординатурі. Тут і залишилася.

Розпочинала Тетяна Дмитрівна свою трудову діяльність в ДОБ № 2 із чергувань у приймальному відділенні, що їй дуже нагадувало роботу на «швидкій». А після закінчення навчання в ординатурі стала працювати лікарем-кардіологом. Наприкінці 2009 р. для Тетяни Залєвської настав зоряний час — рішенням керівництва лікарні її призначили завідуючою денним стаціонаром.

— З 2006-го по 2008 рік я проходила стажування в управлінні охорони здоров’я Київської області. Досить часто ми виїжджали з інспекцією в різні лікарні. І коли я потрапила до залізничного медичного закладу, то була приємно вражена, адже мені було з чим порівнювати. Тут дуже комфортно працювати: дружний колектив, невимушена атмосфера, стабільність у всьому — можна сказати, друга домівка. А найголовніше те, що в лікарні є змога розвиватися, аби не відставати від світового прогресу в медицині.

Хеппі-енд

Про особисте життя пані Залєвська розповідала неохоче. Сказала тільки, що з коханим чоловіком Олександром познайомилася зовсім випадково, на вулиці. І звідтоді вірить у долю та кохання з першого погляду.

Тетяна Дмитрівна вельми пишається своєю родиною, зокрема старшою сестрою — кандидатом економічних наук, та багатьма друзями.

— Так сталося, що куди б я не приходила на навчання або роботу, всюди потрапляю у дружний колектив. Я й досі товаришую з усіма однокласниками, зустрічаюся зі співробітниками з першої моєї лікарні, а також нерідко провідую колег, з котрими працювала на «швидкій». Мені здається, що саме така дружня атмосфера на роботі — запорука успіху.

У нашої героїні, як у всебічно розвиненої людини, багато хобі. До речі, вона закінчила музичну школу по класу фортепіано — й досі захоплюється музикою. І живописом. Але це особливе захоплення: вона колекціонує картини своїх друзів-художників. Звідтоді, коли їй подарували першу картину, минуло чимало часу. Та своєю колекцією молодий лікар може насолоджуватися годинами.

Невід’ємну частину життя Тетяни Дмитрівни займають подорожі. Найулюбленіше закордонне місто нашої героїні — Барселона. Але більш за все вона любить подорожувати Україною.

— На травневі свята ми з чоловіком їздили відпочивати у Миргород. І по дорозі назад, запримітивши недалеко від траси куполи незнайомої церкви, вирішили заїхати туди. Це був Мгарський монастир. На мій сором, я жодного разу не чула про нього. Скрізь було спокійно й тихо: час тут ніби зупинився. Нас зустріли привітні й лагідні люди... Я впевнена, що таких не відомих, але дивовижних місць в Україні безліч. І я мрію відвідати якнайбільше з них.

Насамкінець нашої розмови Тетяна Залєвська на моє запитання, чи відчуває вона себе щасливою людиною, відповіла позитивно. А щоб цього досягти, побажала вірити в себе й не зупинятися на досягнутому.

...Наше знайомство з героїнею відбулося в кабінеті головного лікаря ДОБ № 2. Коли розмова зайшла про найкращих медиків лікарні, Леся Богданівна, не вагаючися, згадала про Тетяну Залєвську як про перспективного молодого лікаря, сповна відданого своїй професії.

 
Для додавання коментарiв Ви маєте бути зареєстрованi.
реєстрацiя | авторизацiя
 Липень 2014 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Нд
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
13
14
15
17
18
20
21
22
24
25
26
27
28
29
30
31
 
 
 
Чи підтримуєте ви можливість монетізації пільг на проїзд у приміському залізничному транспорті?
Так (152)
Краще почати монетизацію з чогось іншого (25)
Ні (24)

ZDSim.kiev.ua - Клуб железнодорожников ZDSim.kiev.ua - Клуб железнодорожников railmusicradio.net tch2 Залізничне перехрестя Погода в Києві
 
Усі права захищено © 1992—2010 Редакція газети "Магiстраль"
За повного передруку матеріалу посилання на статтю обов'язкове.
За часткового передруку матеріалів сайту посилання на www.magistral-uz.com.ua обов'язкове.
Контакти: Тел./факс: 465-01-90, E-mail:magistral@uz.gov.ua