З 1993 р. Людмила Довгань працює в міліції. Спочатку — в лінійному відділі на станції Дарниця інспектором у справах неповнолітніх, потім — інспектором в Управлінні МВС України на Південно-Західній залізниці та оперуповноваженим Державної служби боротьби з економічною злочинністю Управління МВС України на Південно-Західній залізниці.

— До речі, трудовий шлях я почала з медицини, — повідала Людмила Довгань, — але незабаром змінила професію. Саме у 1994 р. до лав міліції розпочався набір жінок. Я вступила до Національної академії внутрішніх справ України. За рік до цього почала працювати у дитячій кімнаті міліції на станції Дарниця.

Щоби вникнути в особливості роботи, з наставниками пішки обійшла усе Північне півкільце Дарницької ПЧ. Познайомилася з пристроєм стрілочних перево­дів, семафорів і світлофорів, вивчила, як з’єднуються вантажні вагони. Словом, стала залізничником у міліцейських погонах.

— Діти траплялися нам різні, — ділиться враженнями від початку роботи Людмила Михайлівна. — Переважно, знімали з поїздів і електричок підлітків, які втекли з дому, жебракували. Затримували і привокзальних малих бешкетників, крадіїв. З роками я звикла, що в мене напоготові має бути бутерброд і шматок мила. Спочатку дитину відмию і нагодую, а потім уже з певністю очікую, що воно мені все розповість про себе та свої пригоди.

Незважаючи на те, що я єдина жінка в колективі, що налічує 23 особи,  не відчуваю дискомфорту. Співпрацювати з чоловіками навіть легше. От днями колег нагороджували за відмінну службу, всі принесли мені квіточки. Приємно! Однак є чимало ситуацій, коли відчуваю себе не жінкою, а, так би мовити, штатною одиницею. Треба і на чергування заступити з табельною зброєю, і на навчаннях стріляти у мішень не гірше за чоловіків.

версiя для друку