Протягом своєї 120-літньої історії станція Луцьк знаходилася у чотирьох державах. У роки Першої світової війни першими її пасажирами були військові, а в роки Другої світової — вона першою зазнала бомбардувань, адже поблизу проходила стратегічна лінія між Рейхом та Східним фронтом.

Станційні працівники забезпечували надійне просування радянських військ.

Наприкінці ХІХ—початку ХХ ст. Волинь ще знаходилася на задвірках Російської імперії. Влітку 1890 р. під час проведення у цьому регіоні військових маневрів цар Олександр ІІІ виявив бажання побувати в Луцьку. Та, як з’ясувалося, з ним не було залізничного сполучення. Щоб з’єднати місто зі станцією Ківерці одинадцятиверствовою колією, до її прокладання було залучено четвертий залізничний батальйон з Барановичів та Яблучної, а також мобілізоване місцеве населення. Роботи розпочалися 1 серпня, а 19 серпня вони були вже завершені. 20 серпня нову залізничну вітку випробував ешелон з військовими, а 22-го — відкрився рух поїздів. Таким чином найбільше місто Волині було з’єднано з мережею залізниць тодішньої держави.

У Луцьку тоді налічувалося лише 13 невеликих підприємств, які виробляли цеглу, мило, свічки й інші господарські товари. Отримавши можливість пересуватися потягом, лучани подалися в пошуках кращої долі в глиб імперії. З 1908 р. залізниця здійснювала пільгові пасажирські перевезення в її азійську частину. З 1910 р. на станції почав здійснюватися попудний збір із вантажних перевезень. Зібрані гроші спрямовували на розвиток станції. Щоправда, обсяг вантажів був незначним. Зі звітів луцької міської управи за 1910—1912 рр. видно, що прибуття вантажів складало понад 2 млн пудів та майже 3,5 млн пудів відправлялося. Загалом це зерно, борошно, ліс, вугілля, худоба...

На межі епох

У 1911 р. станція ввійшла до складу Ковельської залізниці, до якої входили Ковельський, Сарненський, Здолбунівський відділки. Через три роки по тому розпочалася Перша світова війна. В умовах воєнного часу працівники станції перевозили переважно військові вантажі. Для втілення в життя стратегічних задумів Брусилівського прориву, у 1915 р. залізничну колію було подовжено від Луцька до Стоянова. Прокладали її восьмий залізничний загін та четверта рота Заамурського залізничного батальйону. У роки війни влада у місті неодноразово мінялася. Врешті-решт, Волинь увійшла до складу Польщі і стала задвірками цієї держави. Аналіз стану шляхів і шляхового будівництва, який проводив відділ комунікацій, свідчить, що новий регіон порівняно з іншими регіонами Польщі перебував на одному з останніх місць. Тоді на станції працював 21 залізничник. Українців до керівництва нею не допускали. В 1928 р. колія до Стоянова почала використовуватися для перевезення пасажирів. Були накреслені плани продовжувати прокладати існуючі залізничні колії та будувати нові. Але за браком коштів до їх реалізації не дійшло.

Залізничники станції на собі відчували важкий соціальний гніт. Це спонукало їх створити свою профспілкову організацію, яка нерідко долучалася до протестних акцій інших профспілкових організацій міста. В 1938 р. залізничники Луцька застрайкували. Коли у Рівному виникла профспілка транспортників, то вони ввійшли до її складу.

18 вересня 1939 р. на залізничну станцію Луцьк прибув перший ешелон з військами Червоної Армії. Волинь у складі України стала частиною Радянського Союзу. Залізничну колію до станції було перебудовано з вузької на широку, проведено часткову реконструкцію вантажного двору. Паровозні та вагонні парки поповнилися новими локомотивами та вагонами.

На світанку 22 червня 1941 р. на станцію Луцьк упали німецькі бомби. Це паралізувало її роботу. Залізничників довелося евакуювати аж до лютого 1944 р. Тоді станція знову ожила, стала для радянських військ важливим засобом підготовки до наступу на Ковельському напрямку. Лінії Ковель—Здолбунів, Ковель—Сарни стали стратегічними між Рейхом та Східним фронтом. Фашисти робили все можливе, аби зірвати просування ешелонів з військами та технікою на захід. Станція піддавалася жорстокому бомбардуванню. Незважаючи на це, залізничники продовжували забезпечувати її роботу. Для прикладу, осколком бомби на своєму робочому місці була поранена чергова стрілочного поста Марія Мельничук. Стікаючи кров’ю, вона продовжувала виконувати свої професійні обов’язки.

Нова доба

У радянський період обсяг робіт на станції значно збільшився. Якщо у 1912 р. тут було розвантажено 2  млн 590 тис. пудів вантажів, що становить приблизно 32 тис. т, то у 1988-му — 1 млн 950 тис. т. Змінився й зовнішній вигляд станції. Доведено до норми освітлення всієї її території, зведені нові, добре обладнані стрілочні пости, прокладено нові колії для відстою та екіпіровки пасажирських вагонів, виставкову колію, встановлено вагонну вагу, споруджено адміністративний будинок, клуб. Працівники станції отримали житло в новозбудованій багатоповерхівці. Для сімейного відпочинку господарським способом були збудовані дві бази: на озері Світязь і на водосховищі в селі Хрінники. Колектив станції більше десятка разів виходив переможцем загальнодержавного змагання. Його досягнення у праці пов’язані з начальником Г. Мисковцем, який більше трьох десятків років керував ним.

Показовим є те, що майже всі писемні пам’ятки про станційну історію бережуть мову оригіналу. Тобто, російську, за часів царизму і радянської влади, чи польську з 1920 по 1939 рр. І лише починаючи з 1991 р., вперше за час існування станції, документація почала вестися рідною мовою людей, які, по суті, зводили цю станцію і продовжують її розвивати.

Довідка

Наприкінці ХІХ—початку ХХ ст. Волинь ще знаходилася на задвірках Російської імперії. Влітку 1890 р. під час проведення у цьому регіоні військових маневрів цар Олександр ІІІ виявив бажання побувати в Луцьку. Та, як з’ясувалося, з ним не було залізничного сполучення. Роботи розпочалися 1 серпня, а 19 серпня вони були вже завершені. 20 серпня нову залізничну вітку випробував ешелон з військовими, а 22-го — відкрився рух поїздів.

У радянський період обсяг робіт на станції Луцьк значно збільшився. Якщо у 1912 р. тут було розвантажено 2  млн 590 тис. пудів вантажів, що становить приблизно 32 тис. т, то у 1988-му — 1 млн 950 тис. т.

версiя для друку