Зараз із творчістю відомої Львівської письменниці, члена Української асоціації письменників художньо-соціальної літератури та члена міжнародної асоціації письменників мариністів-баталістів Марії Гатали-Квасневської можна познайомитися на комп’ютерних сайтах і сторінках довідкової літератури. Цю миловидну жіночку, яка працює квитковим касиром на залізниці, часто можна побачити в обласній спілці письменників, у товаристві інвалідів, колективах Львівської залізниці та на різноманітних творчих вечорах. Марія Іллівна, як мовиться, людина популярна і публічна. Хоча в її житті був такий період, коли вона навіть хотіла накласти на себе руки…

Марійка виросла у сім’ї залізничників. Батько — Ілля Миронович та мати — Яніна Станіславівна все життя працювали у вагонному депо Львів. Старша сестра Дана вибрала фах квиткового касира на Львівському залізничному вокзалі, куди після закінчення середньої школи привела й Марію.

Робота дівчині подобалася, адже тоді, в 70—80­ті роки минулого століття, колектив головного вокзалу Галичини кілька разів виступав ініціатором впровадження передових методів продажу квитків, сюди часто приїжджали за досвідом представники залізниць колишнього Союзу. Марія Гатала завжди була серед тих, кого ставили за приклад, бо вміла налагодити роботу так, що пасажири обслуговувалися швидко і якісно, не простоюючи в довжелезних чергах. Про те, як Марія Іллівна працювала, свідчать заслужені нагороди, які вона неодноразово отримувала в конкурсах за звання «Кращий касир вокзалу станції Львів», «Кращий касир Львівської залізниці», «Кращий касир мережі залізниць Радянського Союзу». Життєрадісна, енергійна жінка брала активну участь у громадському житті колективу. У вільний від роботи час упродовж 20 років була головою товариського суду станції Львів і засідателем народного суду Залізничного району міста Львова…

Дружна сім’я, хороша робота, любов і повага колег… Що ще треба для повного щастя? Але сталося те, про що Марія й не думала. Підвело здоров’я: прямо на робочому місці сталася закупорка вен у нозі. Випадок, як мовиться, не смертельний та й ногу можна було б зберегти, якби лікарі не помилилися з діагнозом.

Змиритися з першою групою інвалідності жінка не захотіла, дійшла аж до кабінету начальника залізниці й завдяки його особистому дозволу була поновлена на попередньому місці роботи квитковим касиром.

— Це сьогодні на Львівському вокзалі є пандуси для інвалідних колясок, ліфт, — згадує пані Марія. — А тоді, 15 років тому, цього не було, тому доводилося на милицях підніматися сходами на третій поверх, потім спускатися вниз. Але, слава Богу, звикла, витримала і ще пропрацювала п’ять років на залізниці. Мою старанність оцінило керівництво підприємства, присвоївши високе звання «Почесного залізничника».

Однак головним своїм досягненням Марія Іллівна вважає інше: вирвавшись з лабет смерті і знову приступивши до роботи, вона довела, що з будь-якої ситуації є вихід. Тільки потрібно знайти його, а не падати духом, і ніколи не втрачати віри в свої можливості. А ще жінка впевнена, що від усіх негараздів лікує творчість. Наприклад, наша героїня — автор п’яти збірок, пісні на її вірші лунають по радіо, з екранів телевізорів, професійної та аматорської сцени.

версiя для друку