31 грудня 2016 / Ракурс

Потаємний куточок

Потаємний куточокОлена ЛОСЬ

До початку року Вогненного Півня кореспондент «Магістралі» побувала на станції Рябушки, що привернула увагу незвичайною «курячою» назвою, стародавньою автентичністю дерев’яного вокзалу та чудовою природою. Повз неї прямує не так багато потягів, люди тут бувають рідко, а працюють винятково жінки, які на ній буквально народилися і провели все своє життя.

Курники, Півні, Зерново… «Магістраль» вирішила ближче ознайомитися зі станціями, які мають назву, пов’язану із символом року, що наближається. Та світлина однієї зі станцій відразу підкорила: стародавня дерев’яна синьо­біла станція з ласкавою назвою Рябушки. На платформі — ліхтарі під давнину, поруч водонапірна башта, зала очікування з різьбленими дерев’яними лавками, і навіть котик, який перебігає колію... Мені відразу захотілося тут побувати.

Європейський транспорт

Із Києва до Сум я доїхала без пригод, а от електричка, що мала відвезти мене на Боромлю, виявилася звичайним плацкартним вагоном, бо лінія поки що не електрифікована. Після короткого очікування у Боромлі на станцію приїхав уже звичний для місцевих рейковий автобус. Тут дуже зручні сидіння, чистий вакуумний туалет. Рух тихий, а за вікном — чорно­білі краєвиди. Можна лише здогадуватись, як зелено і гарно тут улітку. Вартість квитка із Сум до станції Рябушки — 7 грн 5 коп. (цікаво, де ще можна проїхати 1,5 год у «євротобусі» за такі гроші!?). Кажуть, що на Новий рік рейкові автобуси святково прикрашають, тож коли він прибуває на станцію весь у сяючих вогниках, то справляє незабутнє враження.

Прибуття до раюDSCN5113.jpg

…І ось засніжена станція Рябушки. Раніше вона була ширшою на три колії, тож більше проїжджало й потягів: і пасажирських, і вантажних. Років 10 тому тут лишили одну колію і «тупичок». У середині станції зроблений косметичний ремонт, встановлені нові лавки та інформаційні стенди, а от стародавні пічки, біля яких грілися пасажири ще понад 100 років тому, двері та інші раритети вивезли до музею. Мені назустріч вийшли начальник станції Оксана Пушкар і чергова Тетяна Кукотенко.

Людей тут дуже мало (офіційно прописано дев’ять осіб, а мешкають майже 20), а центр усьо­
го — залізнична станція. Кажуть, що влітку тут краще, адже багато будинків викупили сумчани під дачі, тож приїздять сюди на літній відпочинок. Ціна за капітальний будинок із землею доступна майже кожному: 3—5 тис. грн. Магазину немає: два рази на тиждень приїжджає машина, що привозить найнеобхідніше: хліб, молоко і щось на замовлення. Місцевим достатньо. «Мені вистачає дві—три хлібини між автобусами. А вдома є все: і борошно, і цукор, і крупи. Як щось треба, то їду до Сум чи Лебедина», — розповідає Т. Кукотенко. Питаю, чи не страшно тут жити одним, та ще й із дитиною. Чергова відповідає, що вже звикли: «Вовків уже немає, лишилося тільки багато лисиць і кабанів». А от людей боятися треба, адже нещодавно Таню пограбували: відкрили вікно і винесли найцінніше, що було в домі, — ноутбук.

DSCN5157.jpgДерево роду

Усе життя працівниць нерозривно пов’язане зі станцією. Тут є три квартири для працівників: дві порожні, а одну з них займає Таня з родиною. Зараз їй 37, і вона вже п’ять років живе у квартирі свого дитинства. Каже, що мріяла повернутися сюди. Її мама довго працювала на станції черговою, тож усе дитинство пройшло тут. І коли нарешті з’явилася вакансія, Тетяна змогла повернутись у житло свого дитинства. Квартплата — 7 грн, а раніше була 4. Зручності — на вулиці. А от дрова купують самі, розраховуючи, що за зиму «спалять» приблизно 3 тис. грн. Її донька Іра, якій 14 років, — єдина дитина на все село. До сільської школи, за 8 км, її возить шкільний автобус. Зараз він зламався, тож донька сидить удома, а однокласники їй заздрять. Однолітків немає, тому грає з котами і собаками та допомагає мамі по господарству. Каже, що читати не дуже любить, а у майбутньому хоче стати вчителькою фізкультури. Мріє про смартфон.

Оксана Пушкар теж мешкала у цій квартирі, адже її дідусь був начальником станції, тож мав право на службове житло, батько працював машиністом, а вона почала кар’єру на залізниці саме черговою. Тепер «доросла» до начальника станції. Зараз живе в Лебедині у квартирі, а тут купила дачу. Влітку й не виїжджає: у вільний час ходить по гриби і ягоди, консервує, виховує двох собак та чотирьох котів, яких підібрала. Загалом же на станції Рябушки — жіноче царство. Тут працює чотири жінки, а іноді на підміну та допомогу приїжджає чоловік із Лебедина.

Холодна станція з теплою атмосферою

Рябушки — справжній рай для тих, хто втомився від цивілізації: повітря таке чисте, що й надихатися не можна, білий чистий сніг, незвична тиша... Цікаво, що температура тут зазвичай на кілька градусів нижча. «Всі дивуються: на сусідніх станціях уже й трава пробивається, а у нас ще сніг ле­
жить», — розказує Оксана. Та людині, котра звикла до мегаполіса, вже за кілька годин такого спокою стає не по собі: дуже вже тихо. Питаю: «Які у вас розваги?» Тут усі разом сміються: «О, у нас тут веселощів вистачає, на всі сезони. Взимку можна сніг гребти, а восени — листя прибирати. Влітку й навесні клумби доглядаємо, адже квіти висаджуємо по всій станції».

За добу тут проїжджають вісім рейкових автобусів і чотири—п’ять вантажних потягів, а практично після кожного рейсу треба йти 800 м до стрілочного поста й готувати маршрут. По кілька разів на день 1,5 км. «Буває, снігу — по пояс. Ідеш­ідеш, сядеш у сніг, відпочинеш і далі йдеш. Зате це непогана зарядка — ніякої фізкультури не треба, поки збігаєш туди й назад», — сміється Тетяна.

Крім усіх цих обов’язків, треба слідкувати, щоб ніхто не потрапив під потяг. При мені чоловік напідпитку йшов по рейках, теревенив по телефону, а позаду наближався локомотив. Оксана занепокоїлась, та, коли чоловік за лічені секунди до можливої трагедії таки зійшов з колії, перевела дух.

Приїхати до Рябушок варто хоча б для того, щоб покататися рейковим автобусом, відкрити для себе нове місце, побачити стародавню автентичну станцію, подихати чистим повітрям, пройтися лісом і побувати там, куди рідко приїжд­жають з «великої землі».

За добу тут проїжджають вісім рейкових автобусів і чотири—п’ять вантажних потягів, а практично після кожного рейсу треба йти 800 м до стрілочного поста й готувати маршрут. По кілька разів на день 1,5 км.

 
Для додавання коментарiв Ви маєте бути зареєстрованi.
реєстрацiя | авторизацiя
 Квiтень 2017 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Нд
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
22
23
24
27
28
29
30
Яка рубрика в «Магістраль-експрес» Вам подобається найбільше?
Вікно у залізницю (19)
Розмова в купе (14)
Сканворд (8)
Особистість (2)

ZDSim.kiev.ua - Клуб железнодорожников ZDSim.kiev.ua - Клуб железнодорожников Залізничне перехрестя
 
Усі права захищено © 1992—2010 Редакція газети "Магiстраль"
За повного передруку матеріалу посилання на статтю обов'язкове.
За часткового передруку матеріалів сайту посилання на www.magistral-uz.com.ua обов'язкове.
Контакти: Тел./факс: 465-01-90, E-mail:magistral@uz.gov.ua