І от настав 1999 р. — останній рік століття і тисячоліття. Початок його був дещо затьмарений економічною ситуацією, що посилилася в Україні внаслідок зростання світової фінансової кризи, яка досить відчутно позначилася на економіках багатьох країн, зокрема Російської Федерації.

Цього разу нова хвиля кризи, хоча й послаблена, докотилась і до нашої країни. У лексиконі політиків і бізнесменів з’явилося нове слово «дефолт», що означає відмову від платіжних зобов’язань за кредитами. Гроші нашого північно-східного сусіда виявилися слабкими у кризових умовах, бо валютні резерви не дозволяли повністю розрахуватись із закордонними позиками. Відтак їх вартість щодо американського долара різко впала.

Україна не мала значних зобов’язань перед іноземними кредиторами, але міцно була пов’язана з російським рублем. Чотирикратне його знецінення  потягнуло донизу вартість гривні. Імпортна продукція наприкінці 1998 р. водночас подорожчала більш ніж удвічі, що призвело до втрати обігових коштів багатьох українських підприємств. Це негативно позначилося на їх виробничій діяльності, а відтак і на обсягах перевезень вантажів. Минулий рік залізничники закінчили з мінусовим показником (3 %).

У цей період вдалося досягнути ще одного знакового успіху: плату за експортні перевезення Укрзалізниця почала отримувати лише валютою. Посилювалася робота з ліквідації бартерних розрахунків за внутрішні перевезення, а також дебіторської заборгованості підприємств за отримані транспортні послуги. Укрзалізниця суворо вимагала від підприємств галузі надавати транспортні послуги винятково за умов  отримання попередньої оплати.

Серед основних завдань на 1999 р. керівник залізничної галузі Л.Слободян визначив такі пріоритети. Поряд із продовженням електрифікації лінії та відновлювальних робіт колійного господарства увага мала зосереджуватися на підтримці у робочому стані рухомого складу. Наголошувалося, що треба вимогливіше ставитися до фінансової дисципліни, ощадливого використання цільових коштів, а також удосконалювати систему розподілу доходів між залізницями. До речі, це питання дуже хвилювало начальників залізниць (особливо керівника Львівської магістралі Г.Кірпу). Тому це стало предметом обговорення на багатьох засіданнях Ради Укрзалізниці. Передбачалося продовжити практику концентрації фінансових і матеріальних ресурсів лише в індустріально розвинутих депо. Особлива увага того року мала приділятися розвиткові систем діагностики робочого стану машин, механізмів, інших технічних засобів.

У соціальному плані увага акцентувалася на вчасній виплаті заробітної плати та її коригуванні відповідно до рівня інфляційних процесів.

Помітною подією 1999 р. стала електрифікація 83­кілометрової дільниці від Ніжина до Чернігова. До неї була прикута увага тодішнього Президента України Л.Кучми. Він неодноразово зазначав, що саме за його пропозицією залізничний напрямок Київ—Чернігів працівники галузі не лише суцільно електрифікували, а й створили новітню інфраструктуру: колію, перони, вокзали, інженерно-технічні споруди, що відповідали найвищим європейським стандартам. Відтепер міжнародний транспортний коридор, що з’єднує Україну з північним заходом Росії, країнами Балтії та Скандинавії, має в Україні першокласний відтинок.

…Напередодні восьмої річниці Незалежності України, у розпал передвиборної президентської кампанії, відбулося відкриття цієї електрифікованої лінії. Основні урочистості мали проходити у Чернігові. З цієї нагоди й було організовано поїздку Президента автомотрисою зі столиці до цього обласного міста.

Леонід Данилович їхав у передньому салоні мотриси. Йому запропонували місце ліворуч від машиніста. Позаду сиділи Міністр транспорту та зв’язку України І.Данькевич, перший заступник Міністра—Генеральний директор Укрзалізниці А.Слободян  і начальники залізниць: Донецької — О.Крючков, Львівської — Г.Кірпа, Одеської — І.Левицький, Південної — В.Несвіт, Південно-Західної — Б.Олійник, Придніпровської — С.Сулима.

Під час поїздки начальники залізниць доповідали про стан справ у підпорядкованих їм господарствах і перспективах розвитку.

Невдовзі мотриса прибула в Ніжин. Там же відбувся багатолюдний передвиборний мітинг, на якому Леонід Кучма заявив: «Треба всім у нашій країні працювати так, як залізничники». Кращої оцінки роботи залізничного транспорту України від Президента годі було й чекати.

У 1999 р. сталася подія, яка приголом­шила не лише залізничників, а й усе суспільство. Першого жовтня трагічно загинув начальник Південно-Західної залізниці, перший керівник Укрзалізниці Б.Олійник.

Майже 20 років він керував столичною магістраллю, мав великий авторитет в Україні та за її межами як великий господарник і державний діяч.

З кончиною Б.Олійника відходила у минуле ціла епоха українського залізничного транспорту…

***

Країна готувалася зустрічати перший рік XXI ст. Минуло таке складне, суперечливе, трагічне і, водночас, пам’ятне XX ст. Скрізь у трудових колективах підбивали підсумки зробленого, намагалися зазирнути у майбутнє: яким воно буде, що чекає кожного з нас?

Залізничники України впевнено йшли назустріч 2000-му.

версiя для друку