Залізниця — єдиний, так би мовити, «всепогодний» вид транспорту, якому не страшні ні снігові замети, ні ожеледиця, ні бурі-урагани… А ще залізничники звикли працювати всі 24 години на добу і в будні, і в свята.

Не є для них винятком і «казкова» новорічна ніч. Коли всі громадяни піднімають келихи з шампанським, залізничники несуть звичайну трудову вахту.

Велика відповідальність в цей час лягає зокрема на плечі членів локомотивних бригад.

Кореспондент «Магістралі» зустрівся з двома машиністами, котрим доводилося зустрічати Новий рік у дорозі, і попросив їх розказати про себе та пригадати свої неординарні передсвяткові поїздки.

Починав працювати помічником машиніста електровоза.

Потому тричі вчився на курсах підвищення кваліфікації — і зараз маю перший клас машиніста.

За 48 років свого життя Новий рік доводилося зустрічати по-всякому — й у теплому сімейному колі, і з друзями в Карпатах, і в холодному солдатському наметі в Афганістані, де проходив строкову службу.

Разів з десять у новорічну ніч доводилося сидіти за правим крилом локомотива. За великим рахунком такі поїздки нічим не різняться від буденних. Щоправда, під час таких маршрутів доводиться бути особливо уважним при заході на станції, на нерегульованих переїздах, адже саме тут варто сподіватися на непередбачувані зустрічі зі «святкуючими» водіями та перехожими.

З приємних новорічних подій запам’ятався вертеп, який п’ять років тому побачив на пероні тернопільського вокзалу. За 20 хв (на стільки часу зупинився тут наш поїзд) самодіяльні артисти, перевдягнуті в «казкові» костюми, розіграли перед пасажирами цілий спектакль.

Працював на локомотивах усіх серій, обслуговував різні плечі — в основному у напрямку до Карпат. Чотири роки навіть водив рейковий автобус.

Знаю, що на звичайних підприємствах у святкові дні призначають на чергування, як правило, молодих працівників. На залізниці ж — усе навпаки, адже під час новорічно-різдвяних свят треба бути вельми уважним на маршруті — й основним помічником тут стає досвід. Коли мені доручали вести поїзд у новорічну ніч (а таке траплялося декілька разів), то я завжди ставився до цього відповідально, заздалегідь готуючися до поїздки, що й ставало в пригоді.

Приміром, якось у новорічну ніч я вів поїзд за маршрутом Львів—Рахів. Без пригод минули станцію Яремче. Під монотонний шум дизеля хилило на сон. Та раптом прожектор ковзнув по силуетах якихось тварин, до яких лишалося метрів з двісті. Даю декілька гудків — стоять… Швидкість була невелика, тому легко зупинився й розгледів зблизька трьох оленів. Знову дав декілька гудків, і лише тоді дикі тварини неквапом зійшли з колії і попрямували в лісові хащі. Чим не новорічна казка? Жаль лише, що не було з собою фотоапарата.

версiя для друку