Час від часу Георгій Верболович дзвінками телефону нагадує про себе. Знайомі ми з ним останніх років п’ять. Наш читач розповідає про своє життя-буття, цікавиться подіями на залізничному транспорті. А перша зустріч з ним відбулася 2007 р. Того лютневого дня йому виповнилося 80 літ. Протягом наступних п’яти літ Георгій Андрійович не забував нагадувати про себе. Дякував за те, що його уважно вислуховують, спілкуються, традиційно інформував «щодо здоров’я», якого з часом, на жаль, не додається. Хоча більш за все наш співрозмовник жалівся на те, що доводиться у такому поважному віці жити в самотині.

Прикладом та участю

Понад три десятки років віддав Георгій Верболович залізничному транспорту. А почалася його трудова діяльність у 1953 р. на існуючій у ті роки Одесько-Кишинівській залізниці. Він безпосередньо брав участь у роботі з переведення галузі з паровозної на тепловозну тягу. Він як проектувальник складав робочі креслення споруд, які підлягали реконструкції. Доводилося з цього приводу розв’язувати безліч питань разом з фахівцями Одесько-Кишинівської, Південно-Західної магістралей. Виїжджав зокрема на станції імені Тараса Шевченка, Помічна, Котовськ, Черкаси, Вапнярка…

Доля членів родини Верболовичів не різнилася від інших таких же. В Одесі голодним був пореволюційний рік. Причому таким, що довелося думати про переїзд у більш сприятливе для проживання місто. Таким, за розповідями знайомих, міг стати Проскурів (нині — Хмельницький). Сюди й перебралося подружжя Верболовичів.

Тоді ж у країні пролунав заклик ліквідувати неграмотність.

Пізніше батьків залучили до викладацької діяльності в школі. Для них ліквідація неписьменності стала на довгі роки першочерговою справою.

За не «наш» комірець

Війна застала маленького Георгія в Одесі. Ворог підступав усе ближче. З числа дітей 10—14 років у місті створили групи спостереження. Вони мали прогулюватися вулицями — й придивлятися до перехожих, а про підозрілих осіб повідомляти «куди слід».

Керівником групи призначили дівчину на ім’я Ганна. Ходили підлітки вулицями, ходили — і раптом Ганна тихо скомандувала: «Стоп… Бачу підозрілу людину». Потому вона послала Георгія в міліцію, а сама з групою хлопців вела спостереження далі. Георгій побіг до правоохоронців. Міліціонери, не гаючись, пішли за ним. Коли прибули на місце, то побачили, що затриманого вже ведуть червоноармійці. Пізніше з’ясувалося, як Ганна змогла зорієнтуватися в тій ситуації. Допомогла елементарна спостережливість. Дівчина завважила, що в чоловіка штани були не заправлені в чоботи, та й комір сорочки стирчав «не по-нашому». Міліціонери подякували підліткам — і почастували солодощами.

Були в біографії Георгія й будівництво загороджувальних споруд, і перехід за лінію фронту, і зустрічі з червоноармійцями. Бачив він і те, як гинули люди від авіабомб. «Цього мені не забути», — мовить Георгій Андрійович.

Другого не знадобилося

В Одесі, у вищому навчальному закладі, до якого вступив Георгій Верболович, спеціальної літератури бракувало. Доводилося шукати джерел знань самому, нашукуючи статті в технічних журналах, читаючи їх у бібліотеці. Якось перед одним з іспитів прочитав він статтю про нові тенденції в електрозварюванні. Публікація настільки захопила його, що перечитував її Георгій кілька разів. Запам’ятав цю статтю він добре, навіть міркування з цього приводу в нього виникли.

Настав час іспиту. Товариші пропустили Георгія першим: йди, мовляв, бо ти кмітливий, багато читаєш, цікавишся технічними новинками… У приймальній комісії — дві особи. Одного викладача Георгій знав, а іншого бачив уперше. Взяв Георгій квиток, а там — щасливий збіг: в першому запитанні — досконально вивчена напередодні іспиту проблема електрозварювання. Відповів студент, висловив і свою думку щодо цієї теми. По цьому запитав: «Чи можу я на наступне питання відповідати?..». Невідомий, що був присутній на іспиті, сказав: «Досить, більше не треба, можете йти». Виходить з аудиторії Георгій розгублений — і пояснює: «Напевне, провалився... Не захотіли мене слухати…».

Підійшов іспит до завершення. Збирають студентів в аудиторії, повідомляють результати. Чує Георгій, що називають його прізвище й оцінку, якою відзначені його знання, — «відмінно».

Через якийсь час підійшов Георгій до свого знайомого викладача — й поцікавився: а хто ж був присутній на іспиті? Викладач відповів, що цією людиною був відомий вчений — Борис Патон. Це він тоді так високо оцінив знання юнака.

Наука досвідчених колег

Георгієві Андрійовичу доводилося працювати на різних об’єктах. Сповна віддавав він свої знання та здоров’я улюбленій роботі. І «допрацювався» до того, що в трудовій книжці зробили йому запис: «звільнений через хворобу». Його й не проти були б узяти на роботу на підприємство, але коли «кадровики» бачили такий запис у трудовій книжці, то відмовляли йому. Допоміг випадок. Проходив якось Г.Верболович повз досить відому установу «Одесатрансбуд», піднявся на другий поверх. Побачив у відчинені двері кабінету, як над кресленнями реконструкції Одеського залізничного вокзалу схилилися співробітники. Увійшов тихенько в кімнату, прислухався до розмови. Отут його й помітили.

— Ви з якого питання? — запитав хтось із присутніх.

— Хотів би влаштуватися на роботу, — мовив.

Розповів і про хворобу, і про запис у трудовій книжці, і про згоду працювати на будь-якій посаді. Вислухали його, похвалили за чесність і порадили звернутися до них через кілька місяців. Засмутився Георгій Верболович, бо подумав, що й тут йому не судилося прикласти з користю для справи свої знання й досвід. Проте прибув він у призначений час — і… був зарахований на довгоочікувану роботу. Так і став Георгій Верболович одним з учасників реалізації перспективного напрямку — технічного переозброєння залізничної галузі.

Він мав витримати своєрідний іспит на відповідність професії конструктора. Дали завдання, виділили час для вивчення питання в бібліотеці. Вникнув Георгій Андрійович у його сутність, отже, здавалося, й виконав завдання. Але його розрахунки були визнані неправильними. Тож довелося йому знову взятися за виконання цього завдання. Й таки виконав він його так, як і належить. Згодом Георгій Верболович став одним з кращих працівників.

Лише через кілька літ наважився запитати Георгій Андрійович у своїх керівників: чому, скажіть, будь ласка, спершу бракували майже всі мої креслення? Відповідь йому запам’яталася: «Те, що кожен з нас виконує за столом у кабінеті, на виробництві доведеться втілювати в реальні конструкції. У нас є змога помилки на кресленику виправити за допомогою гумки. А робітникам для цього знадобиться значно більше сили і часу. Тому й вимагали відповідного ставлення до якості виконання роботи».

Наука досвідчених колег стала Георгію Верболовичу в нагоді. Пізніше і сам Георгій Андрійович застосовував її за співробітництва з менш досвідченими фахівцями. І тоді, коли на Одеській залізниці трудився, і потому, коли перейшов на Південно-Західну…

Тільки один факт. На станції Помічна зайшов Георгій Верболович у цех, де мали замінити всі збірні залізобетонні конструкції. Перед поїздкою йому сказали, щоб він уважно подивився — і можливо деякі конструкції не слід було б замінювати, тож у такому разі заощадили на подовженні терміну їх експлуатації. Побачене ж у депо справило на Георгія Верболовича негативне враження. Своє рішення відмовитися від економії на повторному використанні залізобетонних конструкцій він обгрунтував. Були, звичайно, й незадоволені цим, але Георгій Андрійович стояв непохитно: там, де йдеться про безпеку людей, не може бути жодних компромісів.

...Ми розповіли читачам «Магістралі» лише про кілька епізодів з багатого на події життя Георгія Верболовича. Але, певні, що й вони дають уявлення про людину цікавої долі. Користуючись нагодою, вітаємо нашого героя з днем народження, зичимо йому міцного здоров’я, нових зустрічей та позитивних вражень!

версiя для друку