Так називають полковника міліції у відставці Віктора Василину, ветерана Управління МВС України на Одеській залізниці, президента благодійного фонду «Правозахист» за те, що він відібрав у злодіїв і повернув державі велику кількість золота та діамантів. На ці коштовності держава могла б купити велетенський морський лайнер, побудувати палац культури чи кілька житлових будинків. Та коли один із керівників Управління внутрішніх справ Одеси запитав Віктора Павловича, яку нагороду він бажає отримати, молодий офіцер попросив не квартиру, не дачу чи автомобіль, а … дострокове присвоєння звання майора міліції, яке, до речі, він однак отримав би через два роки. Ось такий він, добродушний.

Шлях до мрії — через народну дружину

Трудову біографію Віктор Василина розпочав монтером дистанції сигналізації і зв’язку Одеської залізниці, куди влаштувався після служби в армії. Вечорами у складі народної дружини стежив за порядком. Не завжди було спокійно вечорами на вулицях міста. Місцеві жителі та гості іноді потерпали від хуліганів і грабіжників. Тож доводилося захищати людей. І вже тоді Віктор відчув, що це — його покликання. Саме трудовий колектив залізничників дав позитивну характеристику і рекомендацію хлопцеві для вступу в Одеську спеціальну середню школу міліції. Треба відзначити, що довіру трудового колективу Василина повністю виправдав. Після І курсу під час стажування у Жовтневому районному відділі міліції Одеси, він проявив себе зрілим правоохоронцем. Протягом місяця розглянув більше 20 заяв, склав дев’ять адмінпротоколів, попередив тяжкий злочин…

Одержавши лейтенантські погони в 1969-му, а разом з ними і призначення на посаду оперуповноваженого відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності Управління внутрішніх справ Одеси, Віктор Василина успішно розпочав свій міліцейський шлях. Із перших днів служби начальник відділу підвів до Віктора 50-річного чоловіка на прізвище Онищенко — робітника другого Християнського цвинтаря, і доручив розібратися, хто йому погрожує вбивством. Очевидно, керівник вважав цю справу дріб’язковою, або жартом.

Василина до завдання поставився відповідально. Швидко знайшов погрожувача — 30-річного безробітного Миколу. І вийшов на розкриття важкого валютного злочину. З’ясувалося, що Микола, допомагаючи Онищенку копати могили, натрапив на скарб, де було понад 100 золотих царських монет. Частину він віддав Онищенку, не здогадуючись про їхню цінність. А коли попросив монети повернути, той відмовився і заявив у міліцію про те, що йому погрожують. Враховуючи, що Микола майже всі монети передав державі, кримінальна справа проти нього була припинена. Віктор Василина допоміг йому влаштуватися на роботу на завод «Ремпобуттехніка». І той був безмежно вдячний йому за такий благородний вчинок.

Уже через рік Віктор отримав першу нагороду — «Іменний годинник». А всього в особистій справі Віктора Павловича більше 50 заохочень, у тому числі нагрудний знак «Відмінник міліції», медалі «За бездоганну службу» всіх трьох ступенів, чимало почесних грамот...

У 70-ті роки минулого століття капітан Василина, старший оперуповноважений відділу УВС Одеси, з колегами розкрив організовану злочинну групу, що здійснювала контрабандний потік товарів на пасажирських судах по Дунаю з Румунії, Угорщини, Австрії. У затриманих контрабандистів, які діяли під умовною назвою «музиканти», було вилучено матеріальних і валютних цінностей на суму понад 200 тис. тодішніх радянських карбованців. У той час це були великі гроші, на які можна було придбати понад 40 автомобілів «Волга» (ГАЗ-21). Протягом місяця у зловмисників ще було вилучено матеріальних цінностей на суму майже 10 млн крб. За цією справою пройшло через суд 19 злочинців. Василині було присвоєно дострокове спеціальне звання.

Покарано за… ініціативу

Через кілька років за інформацією й оперативною розробкою Віктора Василини працівники Комітету державної безпеки УРСР вилучили у валютників діаманти на суму більше 10 млн крб. Але, якраз ця «діамантова» справа стала причиною звільнення ініціативного офіцера з посади. 30 березня 1981 р. весь особовий склад міського управління зібрався на інструктаж із питань виборів до Верховної Ради УРСР. Усіх відпустили відпочивати, щоб удосвіта заступити на чергування на виборчих дільницях. Затримавшись на роботі, Василина пізно увечері отримав оперативну інформацію про те, що на завтра вранці на морському теплоході відпливатимуть двоє колишніх громадян СРСР, які намагаються вивезти велику партію «голих» діамантів.

Не знайшовши нікого зі своїх керівників, аби поінформувати їх, а також знаючи, що без працівників Комітету державної безпеки затримувати валютників на митниці власними силами майже неможливо, Віктор Павлович прийняв рішення передати цю інформацію у валютний відділ КДБ, в оперативному обслуговуванні яких була митниця.

На ранок валютників затримали. Діаманти, вмонтовані в корки пляшок з-під шампанського і вірменського коньяку, вилучені і передані державі.

А в понеділок, вранці на нараді у першого секретаря Одеського обкому КПУ Михайла Синиці начальник УКДБ доповів, що його працівники вилучили у валютників діаманти на значну суму. Тоді партійний керівник області зауважив начальникові УВС Одеської області генерал-майору міліції Миколі Водьку і коли, нарешті, його працівники працюватимуть в цьому напрямку? Повернувшись в Управління в поганому настрої і, дізнав­шись, що інформація про діаманти була отримана Василиною, генерал назвав Віктора Павловича агентом КДБ і запропонував шукати іншу роботу. З цієї причини Василина перевівся в транспортну міліцію. Та про вчинок свій не пошкодував, адже вилучені у злочинців коштовності, залишилися державі.

Винятково чесний і коректний

Віктора Василину керівництво характеризує як чесного, трудолюбного і дисциплінованого працівника. Та від інших правоохоронців його відрізняє те, що не лише з колегами по роботі, а також із підозрюваними він поводився коректно, вірячи, що людина, оступившись, може і виправитися.

З повагою полковник Василина відгукується про Степана Сєдова, Василя Старикова, Леонтія Трачука та інших наставників, які пройшли горнило війни і повоєнний розгул злочинності. З 1981 р. Віктор Василина працював на відповідальних посадах у Чорноморському УВСТ, Південноукраїнському УВСТ, старшим слідчим, начальником відділення по боротьбі з крадіжками вантажів.

Прослуживши 33 роки в органах внутрішніх справ, полковник міліції Василина за рекомендацією генерал-майора міліції Миколи Короткова в 1996 р. очолив створений благодійний фонд «Правозахист», мета якого була — надання матеріальної допомоги сім’ям працівників, які загинули при виконанні службового обов’язку. Також допомагали пенсіонерам правоохоронних органів, інших силових структур у придбанні медикаментів, ортопедичного обладнання, матеріальної підтримки малозабезпечених громадян.

Фонд «Правозахист» постійно турбується про ветеранів. Багато з них прикуті до ліжка. Так, придбані інвалідні коляски для Анатолія Вискворкіна та Всеволода Негрецького, ходики для Андрія Шевцова. Десятьом інвалідам допомогли в придбанні медикаментів на суму 5 тис. грн, 30 чоловік забезпечили овочами на зимовий період...

Віктор Павлович всіляко намагається допомогти людині, що опинилася у скрутному становищі. Як наставник молоді, «діамантовий» офіцер часто виступає перед молодими працівниками транспортної міліції, розповідає про успіхи в боротьбі зі злочинністю в ті далекі роки. У народному музеї внутрішніх справ Одеської області, який відвідують щоденно молоді правоохоронці — школярі, гості та жителі міста, є спеціальний стенд присвячений герою нашої розповіді — «діамантовому» ветеранові.

Володимир ПАВЛІЧЕНКО,
старший інспектор сектору зв’язків з громадськістю УМВС України
на Одеській залізниці.

версiя для друку