З розкішними козацькими вусами, з теплим поглядом карих очей, він зовні нагадує лікаря. І фах його також можна порівняти з лікарським. Тільки медик діагностує захворювання людей, а Віталій Нестерович — хворобу вагонів. І в цій роботі невтомний. Обіймає він посаду заступника начальника ПТО пасажирського вагонного депо Одеса-Головна (ЛВЧД-3) і сам керує командою оглядачів. Коли у вихідний день чи по закінченні робочої зміни проходить поблизу колії, то ніколи не стане спиною до поїзда, що рухається. А колеги жартують, що Віталій Оксанич із заплющеними очима вміє розпізнати негаразди у вагоні. Хоча Нестерович, звісно, так не робить.

Пильнуючи вагони, остерігатися тиші

— Професійний оглядач — це художник, котрий бачить те, що для інших невидиме. Він повинен знаходити пошкодження, «читаючи» вагон зором (спостерігаючи за тим, як рухається поїзд), слухом (за звуком від деталей вагонів) і навіть нюхом, — мовить Віталій Нестерович. І піймавши мій здивований погляд, розтлумачує: — Так, так, і нюхом також. Щоб відрізняти, наприклад, запах мастила чи нагрітої колодки, розпеченої гуми чи пластмаси… Має відчувати негаразди у вагоні й на дотик, аби впіймати тепло від надмірно гарячої деталі. Словом, йому потрібно мати добру пам’ять і абсолютний слух. «Здорове» колесо, якщо вдарити його молоточком, звучить 10 сек, а хворе затихає за 4 сек, що є ознакою тріщини. Виявлення пошкоджень залежить і від сенсорних здібностей оглядача. Якщо він уловлює вібрацію від колісної пари, то пальці ніби прилипають або відчувають легкий свербіж на пучках, — і це свідчить про несправність…

Оглядаючи поїзд, Віталій Оксанич остерігається тиші, бо затишшя, як відомо, віщує бурю. І коли вагони «мас­куються» під ідеальний стан, то не тішить себе ілюзіями, бо з досвіду знає — десь причаїлося лихо. Знайшовши якусь поламку, він старається обійти вагон і вздовж й упоперек — і неодмінно знаходить другу, третю…

Ще в технікумі Оксанич старанно вивчав теорію — і коли прийшов у ЛВЧД-3, то за відремонтований візок вагона отримав достроково третій розряд. Доручення завше виконував сумлінно і вчасно. Жодного разу не спізнився на роботу.

Свої знання Віталій Нестерович збирав по крихтах. Спостереження за тим, як виявляють себе пошкодження, те, як рухаються деталі, які ознаки від пошкоджень лишаються на них — усе це він занотовував у зошиті. Коли «розжився» на цифровий фотоапарат, то став фіксувати різні варіанти випадків браку. Тож і зібрав цінну ілюстраційну колекцію та інформаційний матеріал, який використовує на лекціях за технічних навчань у вагонному депо. Мріє про стенд-тренажер та про видання практичного посібника для оглядача з використанням своїх практичних надобутків.

Навчатися ніколи не пізно

У повсякденній роботі Віталій Нестерович щедро ділиться своїми знаннями та досвідом з підлеглими. З великою пошаною відгукується про свого наставника по гальмах Наума Шнайдермана. Котрий, власне, і передав секрети майстерності Віталію Оксаничу. Навчаючи стажерів, Віталій Нестерович влаштовує змагання: мовляв, скільки ти знайдеш поламок? Потому, для закріплення знань, простягає практиканту книжку. Тож новачок мимохідь пізнає професійні таємниці. Коли ж наставник бачить, що учні самі вчитуються в підручник, то радіє цьому: будуть з них люди. Нестерович до речі, не скупий на добрі слова про своїх учнів. Зокрема про Інну Седлецьку. Котра по закінченню залізничного технікуму не шукала теплого місця — з комп’ютером, а взяла в руки молоток оглядача. Й знаходить вона такі неполадки, що й колеги-чоловіки бувають вражені. А оглядач вагонів Анатолій Руссу (вагонне депо Одеса–Застава І), ще за руху поїзда навчився вгадувати те, де є тріщини і раковини в колісних парах…

Віталій Оксанич читає не лише фахову літературу, а й цікавиться художніми, історичними, науково-пізнавальними книгами. Любить класичну музику, має широкого діапазону тенор. Між іншим, студентом Харківської академії (УкрДАЗТ) він став у зрілому віці. Диплом про вищу освіту отримав… у 58 років. Разом із сином Іваном, з котрим навчався на одному факультеті, на одному курсі, в одній групі — й подавав йому приклад у навчанні, скажімо, в штудіюванні нарисної геометрії чи спеціальних предметів.

Довіряти інтуїції

Віталій Нестерович склав десять правил професійної етики для оглядача вагонів. Процитую: «Не лінуйся. Не вір собі, перевіряй себе. Чужого лиха не буває…Дрібниць у роботі оглядача вагонів нема…». Довіряє він і своїй інтуїції, яка приводить його в потрібний час на потрібне місце. Якось Віталій Оксанич у службових справах перебував на станції Мардарівка — і звернув увагу на поїзд № 24, який повертався з Москви (то було ще за радянських часів) на підозріливий звук, що засвідчував поламку. Повідомив про це в депо. А через кілька днів, будучи вже в Одесі, не пішов одразу додому, а попрямував до залізничного вокзалу, звідки мав вирушити в путь саме той поїзд. І слухом упіймав отой підозріливий звук. Як з’ясувалося, на колісній парі з редуктора вискочив сигнальний сапун. До відправлення поїзда лишалося 30 хв — і пасажири стали займати свої місця. Відчіплювати вагон, а отже й вибивати фірмовий поїзд з графіка — це ж підвести «під монастир» не одного посадовця. Незагайно знайшли вдале рішення: вагон до Москви поїхав на акумуляторній батареї під контролем електрика.

Як на довгій ниві

Загальний трудовий стаж Віталія Нестеровича — майже 50 літ. Він — засновник залізничної династії, яка налічує 10 осіб (з його легкої руки на сталеву магістраль пішли працювати його діти, сестри, небожі).

Учні за зустрічі з ним вітаються, дякують за навчання. Надбав він і чимало недругів, заздрісників. Та не ображається на них. Адже його шанують люди, котрі теж, як і він, уболівають за галузь.

— Віталій Нестерович — один з кращих фахівців по гальмах, — мовить перший заступник начальника пасажирської служби Віктор Кричун. — Любитель новинок та експериментів, які доводить до визначеної мети. Вчитель і наставник, він отримує велике задоволення від того, що когось чомусь важливому навчив. Грамотний лектор, що вміє розповісти так, щоб сказане закарбувалося в пам’яті слухачів — і вони застосували це на практиці... Якщо в інших ПТО залізниці виникають проблеми, то кличуть Оксанича, щоб поділився досвідом...

Він не поділяє час на робочий і вільний. Навіть за спілкування, коли заходила мова про незалізничні справи (а Нестеровичу є про що розказати: він звів на дачній ділянці будинок, плекає сад, має бджіл, багато читає), він часто переключається на тему виробництва. Отже така він людина…

версiя для друку