Не було щастя, та нещастя допомогло

Коли почалася війна з нацистською Німеччиною, Костянтин був ще зовсім маленьким хлопчиком. Його дитинство, включаючи важкий рік німецької окупації, та юність пройшли у містечку Приморське-Ахтарське Краснодарського краю на березі Азовського моря. Там же Костя закінчив десятилітку. Тоді він захоплювався радіо і телебаченням, тож поїхав вступати до Таганрозького радіотехнічного інституту. Але студентом не став — надто високий був конкурс. Та якось випадково потрапив на залізничну станцію. І те, що там побачив, дуже вразило юнака: більше десятка колій, потужні паровози, сотні вагонів, автоматичні стрілки, але найголовніше те, що чітка команда по гучномовному зв’язку рухала лавину вантажних та пасажирських поїздів. Костя був зачарований побаченим й усвідомив, що це, власне, його стихія, його покликання. А тут ще й оказія випала: у Таганрозі відкрили залізничне училище, де серед інших спеціальностей значилася й така — «черговий по станції». Костя, не вагаючись, подав сюди заяву — і був зарахований. А через півтора року, закінчивши училище з відзнакою, поїхав за скеруванням на Карагандинську залізницю.

Юнак почав працювати головним кондуктором вантажних поїздів на станції Ерментау. Робота була важкою, але пізнавальною і навіть романтичною. Вже через дві поїздки Костянтин був готовий до самостійної роботи. І саме тоді (взимку 1956—1957 рр.) на одноколійній дільниці обслуговування Ерментау—Екибастуз склалася катастрофічна ситуація з пропуском поїздопотоків. Паровози за рейс чотири рази набирали воду і вугілля на проміжних станціях. Поїзди перебували на дільниці більше двох діб у 30-градусний мороз. Працювалося винятково важко. Але молодий залізничник витримав випробування. Через рік він став черговим по станції Ерментау, за цього ще й виконуючи обов’язки начальника. Пізніше його перевели у відділення залізниці поїзним диспетчером на одноколійну дільницю Акмолинськ—Ерментау. За п’ять років роботи Костянтин освоїв особливості ще декількох складних дільниць, де практикувався важковаговий рух.

Прийшов, побачив — і зробив

У 1959 р. Павлодарське відділення було приєднане на правах підвідділу до Цілиноградського відділення Казахстанської залізниці. Обсяг перевезень дуже виріс. Для більш гнучкого оперативного керівництва експлуатаційною роботою була введена посада змінного заступника старшого диспетчера, котрого, окрім керівництва зміною, зобов’язали планувати поїзну і вантажну роботу. Одним з піонерів на цій посаді й був Костянтин Родін. Незабаром за бездоганне ставлення до виконання службових обов’язків та ініціативу К.Родіна переводять заступником начальника відділу руху з вантажної роботи. В цей же час він заочно закінчує Ташкентський інститут інженерів залізничного транспорту за спеціальністю «Експлуатація залізниць».

Через два роки Костянтин Васильович погоджується обійняти посаду начальника Цілиноградського об’єднання залізничного транспортного господарства, де відпрацював п’ять років. Прийшов він у запущене, недоглянуте господарство з поганою виробничою дисципліною. Навів усюди порядок, озеленив територію, відшліфував технологію. А по створенню Цілинної залізниці К.Родіна перевели на посаду головного інженера служби руху, а згодом він став керівником служби руху.

Командир у роботі із закордоном

В 1987 р. Костянтина Васильовича було призначено на посаду заступника начальника Львівської магістралі. Так він потрапив на залізницю з величезним обсягом експортно-імпортної роботи. Тутешні прикордонні станції завжди вважалися західними воротами Союзу за торговельного обороту з європейськими країнами. Наприклад, од станції Чоп залежала поїзна обстановка на всій Львівській залізниці. Від керівника такого рангу вимагалася вміла організація підводу поїздів до прикордонних станцій, своєчасне ввезення імпортних вантажів у країну. Керована більше 10 років «цілинним» залізничником служба посідала перші місця серед споріднених служб інших магістралей. А в день свого 60-річчя, маючи 42 роки трудового стажу, 80 записів у трудовій книжці про нагороди і заохочення, зокрема і про вручення знака «Почесному залізничнику», Костянтин Васильович пішов на заслужений відпочинок.

Успішна людина

— На своїй дачній ділянці в екологічно чистому, залісненому районі я відпочиваю і дістаю виняткове задоволення від праці, — каже Родін. — Я один з небагатьох, котрий отримує овочі за методом доктора Джекоба Мітлайдера. Цей метод має назву «Безнітратне вирощування овочів на вузькій грядці». Про нього я вже не раз розповідав на сторінках «Дачника» в газеті «Магістраль», у якій вважаюся позаштатним консультантом. Готовий і надалі ділитися з дачниками-залізничниками своїм багатим досвідом. Адже за підсумками обласного огляду-конкурсу серед 115 тис. дачників я став переможцем — і нагороджений грамотою та цінним подарунком. Офіційно ніде не працюючи, обіймаю п’ять громадських посад — і задоволений тим, що можу ще бути корисний людям.

версiя для друку