3 грудня в Україні відзначається Міжнародний день інваліда.

Серед залізничників працює чимало людей з обмеженими фізичними можливостями. Cеред них є й такі, з яких варто брати приклад іншим людям. Наталка Уразаєва — дівчина, розповідаючи про яку, і колеги, і керівництво не шкодують компліментів.  

Ця тендітна дівчина працює інженером відділу кадрів Київської дирекції залізничних перевезень. За словами колег, вона викладається не на 100, а на 200 %. Жартують навіть, якби всі кадровики, розраховуючи відпустки працівникам, були настільки уважні, то профспілка лишилася б без левової частки роботи. Проте навіть така обдарована особа мала всі шанси не знайти свого місця у житті. На жаль, у нашій країні людям, котрі мають серйозні проблеми зі здоров’ям, дає змогу виявити себе не кожен роботодавець.

Наталка Уразаєва народилася в сім’ї лікарів. У школі вона навчалася дуже добре й закінчила її із золотою медаллю. Чого їй коштувала ця нагорода, можна тільки здогадуватися. Достатньо назвати діагноз, з котрим їй довелося зжитись і котрий вона перемагає чи не щодня: «дитячий церебральний параліч».

Наступною сходинкою для Наталки стало отримання вищої освіти. Як би не хотілося їй навчитися лікувати дітей, продовживши родинну династію медиків (батька, сестри і бабусь-дідусів), та вона вибрала факультет економіки. Завважимо: працювати за фахом їй поки що жодного дня не довелось. Але червоний диплом зіграв у її житті важливу роль. 

Так після завершення навчання в інституті випускниця «постукала» до міського центру зайнятості. За два місяці їй запропонували одну з небагатьох посад, на яку в Україні може претендувати інвалід, — «оператор». Незважаючи на невисоку заробітну плату, дівчина згодилася, не вагаючися: роботодавцем була станція Дарниця. До цього Наталка пройшла чимало співбесід, бувала і в солідних фінансових установах, але пропозиції були, скажемо так, сумнівні. Залізниця ж асоціювалася зі стабільністю — за збігом обставин батьки Наталі працювали саме у відомчій лікарні.

Не минуло й кількох місяців, як життя героїні нашої розповіді кардинально змінилося.

«Час від часу ми фільтруємо бази даних працівників. За чергової «ревізії» побачили, що в Дарниці працює дівчина, яка не лише має вищу економічну освіту, а й блискуче навчалася. Гріх було не дати їй шанс виявити себе, тож і запросили до себе на стажування. Надалі, зізнаюся, все залежало від самої Наталки», — мовила начальник відділу кадрів Київської дирекції залізничних перевезень Валентина Фещенко.

До «новенької» попервах придивлялися. Не зійшло й кількох місяців, як усі побачили: всидлива, сумлінна, відповідальна й уважна Уразаєва справляється із завданнями на 200 %. За рік же переконалися в тім, що роботу свою вона виконує на «відмінно».

«Робота мені подобається своєю неоднотонністю. Я навіть не можу визначити, що цікавіше: спілкуватися з людьми, пояснюючи їм нюанси щодо відпускних, чи мати справу з паперами та вести документацію», — каже Наталка. Вона навіть не уявляє, що могла б працювати десь-інде, мотивуючи це насамперед вельми доброзичливою, ледь не домашньою атмосферою, що панує серед працівників.

«Зараз вона виконує такий обсяг робіт, який не кожен спеціаліст навіть із багаторічним досвідом витягне. Лише відпустки чого варті! А є ж іще накази на стягнення та заохочення, записи до трудових книжок, вітальні листівки… Та головне те, що вона цікавиться всім новим, схоплюючи інформацію, як мовиться, миттю. Ця риса і зіграла важливу роль, коли стажування добігало кінця», — мовить Валентина Дмитрівна.

Вільний від роботи час Наталя із задоволенням проводить з друзями, граючися із маленькою племінницею Ельвірою, захоплюється вишиванням та… сакральною архітектурою тіла (методика, спрямована на збереження здоров’я та відтворення енергії). «Кожна людина має право на щастя — і кожен може створити його власними руками», — стверджує вона.

До речі. Загалом залізниці можуть запропонувати інвалідам роботу з неповним робочим днем на такі посади, як «станційний робітник», «прибиральник службових приміщень», «оператор станційного технологічного центру», «оператор електронно-обчислювальних машин» тощо.

Скільки в Україні інвалідів, точно не знає ні Мінохорони здоров’я, ні Державний комітет статистики. Дані стосовно людей, які так чи інакше втратили здоров’я, різні — ця цифра коливається між 2 та 3 млн чол. А інвалідів, здатних приносити користь країні, — понад 1 млн осіб. Нескладно здогадатися,  що більшості з них знайти роботу так і не вдається. 

На сьогодні залізниця є однією з небагатьох роботодавців, яка дійсно дотримується  законодавчо встановленого нормативу із працевлаштування інвалідів (4 % загальної кількості працюючих). Але головне, що серед цієї когорти працівників є такі, роботу яких ставлять у приклад іншим.

версiя для друку